Історія будівлі закладу  

Що було позаду? Яка ти, школо, з чого починала своє існування? Що було цікавого в твоєму житті, про що ти мріяла і на що сподівалася? Давайте повернемося до історії, адже саме вона дасть нам відповіді на всі запитання.

1922 р. – у приміщенні сучасної Єланецької гуманітарної гімназії відкрилася початкова школа, яка налічувала 109 дітей. У 1927 році вона стала «семирічкою». ЇЇ першими учнями були: Цвігун К.П., Коркач К.Я., Сташко Ф.П., Ставурський Г.А., Фоміна О.К., Лень В.З.

1938 рік. Скоро перше вересня, перший урок, перше місце роботи, перші враження.
На посаду директора школи-новобудови призначили Данилову Марію Гордіївну. Питань було багато, але найголовніше – підбір кадрів, адже незабаром перше вересня. Молода, енергійна, завзята, сповнена бажанням працювати, вона з першого дня стала улюбленицею всього колективу, і після цього не вірити в кохання з першого погляду? Але жарти жартами, а саме вона започаткувала ідеї, традиції, якими почала жити школа. Навчальним процесом з 1939 р. керував Фарфель Яків Григорович, людина гуманна, високоосвічена, чуйна, порядна, яка для багатьох залишалась надійним другом та добрим наставником. У 1940 р. розпочав свою діяльність новий директор школи Шаповалов. Як творчий професіонал і прихильник новизни він ніколи не зупинявся на досягнутому, його рух завжди вів вперед педагогічний колектив до нових висот. Девізом школи стає: «Відповідальність, мудрість, терпіння і уміння».

Випуск 1941 року налічував 39 учнів. Це перший випуск школи. Випускався  10-ий клас: Стоянова Ольга, Стоянова Марина, Колісниченко В., Довженко В., Митюхіна М., Шиян Е., Мартишко Т…. А далі війна, війна, яка забрала спокійне, радісне життя дітей. Серед них: Панюта Л., Апостолов І., Білоконенко О., Кухар М., Перова М., Довженко В., Лень Л., Несторенко Н., Карпенко Н….
Непомнящая Єливата Петрівна, яка закінчила в 1941 році 9 класів, нагороджена медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-45 годов».
Ці діти – гордість не лише школи, а й усієї України загалом.

1945 рік, рік важкий, напружений, але як не було важко, жили і працювали дружно і весело. З великим задоволенням і гордістю ми говоримо сьогодні про тих, хто були директорами в ті роки: Майстренка О.І., Жака І.М., Дубіцкого М.А..
Школа набирає ритму бурхливого життя. Колектив згуртовується, з’являються спільні інтереси, в особі вчителів ми бачимо не лише мудрих педагогів, а й талановитих акторів, співаків, танцюристів. Це велика заслуга директорів  Кльоцьової О.М., Крищенко Т.А., Куріненко В.Ф., Коліцеву В.І., Чуніхіна І.Ф., Мокряк В.С., Плахотної Л.М.. Школа з піднесенням зустріла 1963 рік, вона працювала, як завжди, у максимальному режимі, знаходячи позитивні емоції у сірих буднях. Педагогічний колектив перейшов працювати під керівництво директора Троценко Лідії Іванівни.
«Доброї душі людина,» - так говорять про Стоянова Івана Івановича, директора з 1966 року. «Любов до роботи, до дітей, просто до людини» - це гасло Стоянова І.І.

15 серпня 1972 рік. Доля послала нового директора – Калашникову Лідію Федорівну, яка продовжувала започатковані традиції, придивлялась і прислухалась до думки колективу, надихала на нові справи. Щедра душею, щирістю багата, готова усім найкраще віддати. «Керівник з божою іскрою», - так говорять про колишнього директора колеги, батьки, учні. Кожного, хто знає Лідію Федорівну, вражала її наполегливість і невтомність в роботі, її мудрість, сила духу, її уміння відстоювати свою думку, прагнення до нових звершень і висот. Вона постійно тримала руку на пульсі сучасного життя, творчо підходила до розв’язання адміністративних питань. Лідія Федорівна згадує: «Уже тепер, на відстані певного часу я аналізую свою працю, приходжу до висновку, що ніколи не терпіла одноманітності в праці, що обов’язково приводить до застою, до нудьги в праці і житті. Завжди підхоплювала паростки нового, намагалась ввести це в свій колектив колег та учнів. Мені дуже подобались випускники тих років. Як зараз бачу дівчаток: коричнева коротенька форма, білі накрохмалені фартушки, великі білі банти, лаковані чобітки, що підкреслювали стрункість і молодість. Була задоволена і педагогічним колективом.»

З особливими словами подяки і вдячності хочеться звернутись до Чугути Раїси Федорівни, директора школи з 2 вересня 1977 року. Хочеться подякувати за вияв доброти і турботи до дітей, за любов і чистоту серця. Школа Раїси Федорівни – то школа творення людини. Вона – приклад відданості і вірності улюбленій справі, висококваліфікований фахівець, уособлення найкращих рис, прогресивно мислячого педагога-новатора. Людина високої моральності, яка ніколи не відступає від своїх принципів: світла, добра, чуйна, рішуча, наполеглива.

У найтяжчі роки школа ставала опорою, орієнтиром та дороговказом для багатьох учнів. Тут самовіддані педагоги не лише навчали мови, пісні, танців, вони й визначали стандарти ставлення до того, що духовне й що громадське. Дати дітям відчуття радості праці, щастя успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття власної гідності – це найперші завдання, що стоять перед педагогічним колективом всіх часів. Успіх як в роботі, так і в навчанні – єдине джерело внутрішніх сил людини. Школа була таким закладом, де і вчителі, і діти досягали успіху завдяки наполегливій праці та мудрому керівництву. Новими кадрами поповнюється педагогічний колектив до 1979 року, прийшли з бажанням працювати справжні майстри-педагоги: Глядченко Т.Д., Присяжнюк В.П., Блайда Л.В., Сподіна М.І., Шарпар В.С., Біла Г.О., Плахотнюк В.З., Красова П.І., Руденко О.І., Руденко І.І., Нагорна Н.Д., Гололобов М.Я., Фоміна Г.Я., Форштейн Г.Й., Мартишко К.І., Мартишко П.М., Пасісніченко А.В., Стоянова К.В., Шапошнік В.В., Кравченко Р.І., Єфремова З.А., Мірошниченко В.В., Долінська С.К., Пастушенко К.І., Кравчина Ю.Ф., Русинов А.В., Антонов В.Г., Ачкалас Н.Д., Порошенко В.І., Гончаренко Н.І., Довженко Г.П., Мартишко В.М., Шапошнікова В.О., Верба В.С. та багато інших, які дали дорогу нинішньому поколінню вчителів, творча наснага яких спонукає до нових звершень і перемог.

Зі спогадів Сподіяної М.І., вчителя математики: «Насиченим було життя вчителів та учнів: працювали на полях місцевого господарства, на зароблені гроші їздили в туристичні поїздки по визначних місцях Радянського Союзу. В школі проводилися цікаві вечори, свята, присвячені видатним датам. Швидко проминули роки, які не давали відчути, що наближається день, коли доведеться залишити працю з дітьми.»  «По різному складалось моє життя, але доля мені завжди дарувала хороших дітей. Працювали в прекрасному педагогічному колективі Єланецької школи, який очолювала мудрий директор школи Раїса Федорівна. Все найкраще, що було в моєму житті, пов’язане з роботою у цій школі», - згадує Стоянова Катерина Василівна, вчитель початкових класів.

Вчителі школи працювали творчо, плідно, мали прекрасні організаторські здібності, були наполегливі у досягненні поставленої мети, вимогливими до себе та до дітей. Свою педагогічну майстерність вчителі підтверджували не на словах, а на ділі. Доказом цього є нагороди за довголітню, добросовісну працю «Ветеран праці», «Відмінник народної освіти», мають звання «Старший вчитель», Вчитель – методист.


Разом з учителями мали досягнення і учні школи. Учні – це візитка школи, найкращий витвір учительських сердець. Кожного року школа випускала учнів. Головним завданням колективу було забезпечити належний рівень знань учнів, який би давав їм можливість вступу до навчального закладу. За 1950 – 1980 роки школа випустила біля семи десяти медалістів.

Багато учнів стали поважними людьми. Це Сенчина Людмила Петрівна – «срібний голос Росії». Мельниченко Іван Михайлович – письменник. Верба О.В. – відмінник народної освіти. Тердичний Ю.І. – поет-сатирик. Стоянов М.Н. – кандидат технічних наук. Гидзенко Ю.П. – космонавт. Цвігун В.М. – заслужений юрист України. Золотоноша Л.А. – поетеса. Мартишко К.І. – заслужений вчитель України. Гурова І.Н. – журналіст. Куліш А.М. – військовий. Волос О.В. – вчитель. Присяжнюк Л.О. – голова Єланецької райдержадміністрації. Осадча С. – професор. Москаленко О.М. – заслужений працівник культури України. Сорока В.Г. – кандидат хімічних наук, професор. Лозко Г.К. – кандидат філософських наук, релігіє знавець.

Всі хороші справи, зроблені поколіннями, - це дороговказ для наступників. Вони зробили багато, але ми повинні піти далі, зробити більше, хоч вже багато і зроблено..


 

25 листопада 2003 р. - День Народження Гімназії. Цього Великого Дня ми чекали довго.

Урочисто відкрились двері новенького приміщення гімназії. Ми ще не знали, що точно буде далі, але що щось хороше ми знали точно.

Ідея створення закладу нового типу - вселяла недовіру й малу надію на те чи це можливо - створити його. Але вона існує, і існує вже добрих три роки - Наша Гімназія

   Перша річниця. Нам виповнився 1 рік.

МИ, молоде покоління гімназії почали боротися за своє законне місце під Сонцем( і вдавалося таки).

Багато з нас пам'ятають його - без приміщення, без повного визнання односельців.

 Три роки - це той час, коли маленька Людина, дитина, вже твердо стоїть на своїх тростинках - ніжках.

Вона вже має свої думки, вимоги до світу, наміри щодо життя.

Так і наша дівчинка - Гімназія, потроху утверджується в освітньому колі навчальних закладів.

Впевненими, помірними кроками йдемо до становлення нашого новітнього закладу, як найпрестижнішого в районі. А потім, хто знає - підемо й далі ?

   П’ять років - у цей час дитина вже має свої мрії, дуже любить
спілкуватися, доброзичлива, допитлива, заводить перших друзів.

Гімназія впевнено
йде далі й далі до свого становлення. Ми вже завоювали повагу не
тільки в селищі, а й за його межами.